Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 21 квітня 2019 року

Дорогі брати і сестри!

Ось ми і вступаємо у величні, траурні дні Страсного тижня. Ці дні несподівано відкриваються не сумом, не переживанням за Христа, Який іде на смерть, а радісними співами “Осанна”, які проголошуються Христові (Ін. 12:1-18). І ми зі своїми зеленими гілочками ніби опиняємося на якусь мить поряд і з мешканцями Єрусалиму, і з прочанами, які прийшли на старозавітню Пасху до цього міста, тримаючи пальмове гілля і зустрічаючи Христа як царя. І тут ми ніби повертаємося до початку Його земного служіння.

Пригадуєте, ще перед тим, як вийти на відкриту проповідь, Христос мав сорок днів спокуси в пустелі. Що ж серед іншого пропонує Йому спокусник, який зважується приступити до Божого Сина? Він “показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!” (Мт. 4:8-9).

Так приходить спокуса влади. Здавалося б, а чому й ні? Чому Синові Божому не взяти на Себе й земну владу? І тоді навести на землі такий порядок, який би відповідав заповідям Біблії. Але Ісус зневажливо відкидає ці підступні пропозиції, говорячи: “Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” (Мт. 4:10).

Тепер вже ми не бачимо сатани, хоч кінематографіст і вводить його десь там, між єрусалимлянами, які стоять з радісними усміхненими обличчями, вітаючи Христа1. І справді, він десь зачаївся за ними, але його не видно — стоять тільки люди у радісному очікуванні. Бо вони повірили, що це — Месія. Але вони очікують зовсім іншого. Вони чекають, що ось Він зараз увійде в Єрусалим, вижене звідти римського прокуратора, сяде на престіл Давида, Свого предка, і відновить незалежність Ізраїльського царства.

Можна собі тільки уявити, з яким сумом поглядає на ці натовпи Ісус, проходячи поміж них. Але це – випробування для Нього як Людського Сина. Бо спокусник розраховує на те, що й Ісусові не чужі людські емоції. Адже недавно Він заплакав, коли прийшов до гробу Лазаря, з родиною якого товаришував. Може, й тут Він розчулиться і стане жертвою захоплених вигуків, підхопить їх, діятиме так, як очікують від Нього?

А Ісус робить щось зовсім інакше. Замість того, щоб підхопити ці вигуки і залучити на Свою підтримку синедріон, який би не зміг опиратися волі людей (серед них були і повстанці, які вже воювали проти римлян), Він іде в храм і вигонить торговців, які були при храмі. А торгівля — частина земної влади! Через товари олігархи здавна опановують нашою волею, нашим вибором. Ісус вигонить їх і таким чином дає переконливу відповідь на спокуси влади.

Людина, яка хоче реформувати світ, мусить пильнуватися від цієї спокуси. Не тікати від неї, але пам’ятати, що є речі, незмірно цінніші за владу. І найстрашніша земна ілюзія, яка особливо навівається нам у ці дні2, що можна, змінивши якихось осіб при владі, змінити все довкола.

Христос іде, щоб показати, що є сила, більша від насильства, від грошей, від самої влади. Це служіння ближньому! І цю мову не зрозуміли єрусалимляни, які відкинули Його і прийдуть за кілька днів, щоб підтримати присуд синедріону і вимагати від Понтія Пилата, аби віддав Ісуса на розп’яття.

Служіння ближньому — це поняття вельми масштабне. Воно включає в себе різні форми служіння кожного з нас на своєму місці. Кожен із нас щодня проходить перед десятками виборів. Як бути: виявити свою волю, прагнути домінування над іншою людиною — дітьми, батьками, родичами, друзями – чи, може служити їм? Не прислужувати, не вислужуватися, а, власне, служити! Тобто допомагати ближньому, рятувати від помилок, підтримувати, бути з ним у важку хвилину.

Христос іде до кожного з нас, бо кожного з нас стосується Його відкупительна жертва. Він іде, щоб врятувати нас від гріха і дати нам шанс на вічність. Не тільки щоб Самому, воскреснувши, повернутися до Отця, а щоб відкрити перед нами цю дорогу. Тим самим Він показує нам взірець найціннішого, що є у суспільному служінні, – покірливого, смиренного служіння потребам ближнього.

Поняття “ближній” є неосяжним! Це і люди, які живуть поруч із нами, це і наша батьківщина, і наша церква, і наше місто і багато-багато чого ще. Протягом останнього часу багато разів говорилося про те, скільки сміття лежить довкола наших міст і містечок. Його не прибиратиме жоден президент, кого б ми не обрали. Ми самі маємо дбати про це, навіть прибравши біля двору свого сусіда, не чекаючи, доки він сам поприбирає. Ми повинні самі пильнувати за місцевою владою. Мене дуже втішило, коли наші парафіяни протягом цього тижня виїздили на місця, де вирубують ліси, і ставили в Інтернеті фотографії цих незаконних вирубок і тих, хто вивозить цей ліс із наших з вами знеліснених околиць. Нас радують наші парафіяни, які виходять із гаслами підтримки мешканців гуртожитку, яких виселяють. Це все в наших силах.

Ми повинні пам’ятати, що суспільне служіння не зводиться до однієї якоїсь особистости. Це покликання кожного з нас. І, беручи участь у спільній праці, в допомозі нашій державі, народові, нашим ближнім, ми стаємо поряд із Христом. Дуже важливо, щоб у цю мить нас не полонили вигуки “Осанна”, щоб ми не стали заручниками суспільної думки, не почали пристосовуватися до неї. Бо, власне, тут, у цьому євангельському читанні дається нам застереження проти довіри лестощам і підлабузництву, які чигають на нас як пастка у певні моменти нашого життя.

Ми вступаємо у важкий і величний тиждень. Хай же цей тиждень переживання страстей Христових стане для кожного з нас подарунком, настановою та застереженням, яке допоможе нам врятуватися від розпачу, зневіри, від покладання надії на марнотні успіхи окремих осіб, на досягнення перемоги над своїми співвітчизниками, які мають іншу думку.

Христос іде, щоб послужити нам Своєю кров’ю. Від нас цього ніхто не вимагає, хоча бувають моменти, коли треба бути готовим покласти життя за свій народ. І Сам Христос говоритиме, що: “Більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.” (Ін. 15:13).

Хай же цей урок жертви стане для нас також заохоченням до співучасти у християнському жертовному служінні ближньому – єдиному шляху, який веде нас разом із Христом до воскресіння. Амінь.

1 Йдеться про сцени з фільму Мела Гібсона “Страсті Христові” (The Passion of the Christ; 2004), в якому роль сатани грала Розалінда Челентано.

2 Йдеться про атмосферу перед другим туром президентських виборів 2019 р.

(Переглянуто 121 разів, 1 переглядів сьогодні)