Уздоровлення розслабленого

Виголошена 15 липня 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова.

Дорогі брати і сестри!

Серед семи найголовніших прохань, яких навчає нас Ісус Христос у молитві Господній (Мт. 6:9-14), є одне, яке часто викликає у нас подив і нерозуміння: Господь радить нам просити Бога: “І не введи нас у спокусу” (Мт. 6:13). Ми знаємо, що Бог Сам не може зробити нам зле, Він не може спрямувати нас на гріх. В чому ж тоді річ? Чому ми просимо про це? Бо ж і Сам Христос в іншому місці казатиме: “Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони!” (Лк.17:1).

Спокуси – це випробування, через які ми проходимо, гартуючись як громадяни майбутнього Небесного Царства, готуючись до вічності, складаючи протягом свого життя іспит на право здобути вічність. І ці спокуси бувають найрізноманітнішими. Ось і одна з них, мало помітна на перший погляд, пропонується нам навіть при читанні Євангелія.

Адже, якщо не замислюватися над словами Євангелія, що розповідає про зцілення розслабленого в Капернаумі (Мт. 9:1-8), ми переживаємо лише один із випадків чудотворення Спасителя – один із прикладів зцілення Ним хворого. І ми можемо зрозуміти християнську релігію, зрозуміти Церкву як знаряддя для подолання тілесних хвороб. Таке траплялося вже за часів Спасителя. Недарма Він Сам допитувався апостолів: “За кого народ вважає Мене?” (Мт. 16:13). А частина людей вважала Його за чудотворця. І приходили до Нього, щоб побачити чуда, приходили для того, щоб Він позбавив недужих від хвороб. Саме так – практично, або як зараз би сказали – прагматично – розумів багато хто із земляків і сучасників місію Спасителя.

Христос мусив навіть усамітнюватися від людей, віддаляючись у пустельне місце або простуючи через Генизаретське озеро на інший бік, де Його не могли знайти ті, хто прагнув чуда тут і тепер, чуда, яке б відповідало тільки їхнім усвідомленим потребам.

А Христос приходить для іншого! Він приходить для того, щоб вказати нам на глибинну причину наших хвороб і нещасть. Він приходить, щоб покликати нас на дорогу праведности. І в цьому випадку ті, хто приносять до Нього паралізованого (розслабленого), напевне, чекають, що Він зцілить його, і на цьому закінчиться їхня зустріч з Ісусом із Назарету. Він же, читаючи живе співчуття до хворого у серцях тих, хто його приніс, говорить зовсім інше: “Прощаються тобі гріхи твої!” (Мт.9:2). І тільки слідом за тим, відповідаючи на прохання, Він здійснює очікуване чудо: повертає розслабленому здоров’я (Мт.9:6-7).

Часом ми йдемо до церкви, розраховуючи на чудо. І різні, нібито християнські або й зовсім не християнські, цілительні культи зводять весь сенс християнської релігійности, весь сенс відвідин церкви до “сеансів оздоровлення” – до чуда оздоровлення. Саме так, сеансами оздоровлення, називають деякі з сучасних проповідників зустріч із Христом, до якої вони мали б кликати на своїх зборах. Очевидно, і зустрічі з Христом там не відбувається.

Церква – це місце зустрічі із Спасителем нас, розслаблених душею. І весь наш настрій, з яким ми йдемо до церкви, має бути спрямований саме до цієї зустрічі і до передачі всього себе в руки Спасителя. Він може допомогти нам відкрити причини всіх тих життєвих потрясінь, випробувань, всіх тих нещасть, які спали на нас у житті, – відкрити в них наслідок гріха праотців, який привів хворобу і смерть у людський рід, відкрити ті помилки у нашому житті, які, можливо, і покликані розкрити приховані причини тілесних недугів і душевних криз, на яких ми концентруємо свою увагу.

Христос іде кликати нас до виправлення. Він дає нам не рецепт зцілення хвороби. Ні! Він дарує нам стратегію простування до Неба. І на цьому шляху ми раптом можемо відкрити, що пережита нами хвороба була потрясінням, яке мало відкрити нам душевні очі, мало висвітлити помилки, що їх ми припустилися в своєму житті. Виходить так, що той іспит, який ми пережили, був покликаний будувати нас як громадянина майбутнього Небесного Царства.

Коли ми просимо Спасителя: “І не введи нас у спокусу”, ми не можемо розраховувати, що спокуси обійдуть нас. Ні. Ті спокуси ми маємо пройти, так само, як студент, що хоче здобути диплом, має пройти увесь ланцюг часом прикрих і непотрібних екзаменів. Точніше, екзаменів, які здаються нам непотрібними. Але кожен із цих іспитів потім раптом відкривається нам по-новому при зустрічі із Христом.

І ми просимо Його не обвести нас довкола спокус, а не ввести нас у спокусу, тобто допомогти нам знайти в собі сили добре скласти іспит: гідно відповісти на виклик, який зустрічається нам у житті. І побачити за нашим тимчасовим нещастям глобальну проблему, яку, може, несемо ми в своєму серці і про яку нагадує нам Христос. Просімо Христа, щоб Він допоміг нам подолати цу глобальну проблему: слабкість віри, апатію, розслабленість серця – все те, що так яскраво виявляється при світлі зустрічі із Ним. Амінь.

(Переглянуто 48 разів, 1 переглядів сьогодні)