transfiguration

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 19 серпня 2012 р. в Свято-Дмитрівському храмі м. Харкова

Дорогі брати і сестри!

Давайте співставимо, як по-різному зустрічаємо ми день сонячний і день дощовий, похмурий. Кілька тижнів тому, коли вранці починався дощ, як не хотілося вставати, виходити на вулицю! Майбутні справи здавалися важкими, нерозв’язними, а світ довкола – ворожим і чужим. І ось сьогоднішній день з таким сонячним ранком відкриває перед нами ніби зовсім іншу перспективу. Навіть важкі проблеми, які існують у нашому житті, здаються легшими до подолання, бо ми бачимо сонце, яке освітлює світ довкола. І воно ніби допомагає нам відчути виміри цього світу, його широчінь, відчути присутність у ньому вищих сил.

Христос кличе Своїх учнів на Фаворську гору не для того, щоб показати їм якусь казкову, іншу реальність (Мт. 17:1-9). Він відкриває їм справжній світ, до якого людина покликана, світ, переображений Його приходом. Невдовзі настануть важкі дні: Христос буде ведений на розп’яття. І Він уже ніби передчуває Свою важку ходу по Єрусалиму під тягарем хреста. Він готує апостолів до того, щоб вони гідно зустріли дні випробування. А для цього Він показує їм справжні виміри світу, запобігаючи розгубленості апостолів перед обличчям переможного зла. І підступи фарисеїв, і неприхильність синедріону, і ворожість римської влади – все це є, воно залишиться і завтра. Але апостола побачили щось далі за цими ворожими обличчями – вони помітили створений Богом на радість людям світ. Вони переконалися в присутності в цьому світі Сина Божого, Який прийшов спасти світ. Це вселяє в апостолів таку надію, що їм хочеться лишитися тут, на горі переображення, назавжди (Мт.17:4).

У житті людини, коли вона переживає випробування, на жаль, трапляються миті зневіри й розпачу. Навіть Сам Христос в останні миті Свого життя, помираючи на хресті, відобразить найстрашніші переживання кожного з нас, які трапляються, коли нам не хочеться жити, не хочеться бачити нікого довкола, коли здається, що ми жахливо самотні. “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мт.27:46), – Сам Христос промовлятиме – ніби від нашого імени! – ці слова. Але Він же надихає Своєю присутністю нас, бо нагадує, що Він – не лише Син Людський, але й Син Божий. А тим самим Христос нагадує і про наше богосинівство. Бо всі ми покликані бути образом і подобою Божою, бо кожного з нас Господь створив для радости, а не для смутку. І всі ми живемо не в якомусь ворожому, підкореному дияволом світі, а в світі Божому. І кожен із нас покликаний переображувати цей світ своєю християнською присутністю.

Яким страшним цей світ здається часом! Страшно стає жити, коли приймаються непродумані закони[1], коли підіймається патологічна хвиля ворожости до всіх нас, до українського народу. Страшно, коли кілька екзальтованих дівчат знищують у центрі Києва хрест, а журналісти пасивно споглядають святотатство[2]. Це для кожного з нас – виклик і нагадування про те, до якого падіння може дійти людина, якщо вона заохочується темними силами, які оплачують ці вибрики, фільмують все це, щоб поширювати всіма каналами засобів масової інформації.

Саме ці ситуації виклику нагадують нам про необхідність бути твердими і непохитними в своїй вірі. Ми маємо пам’ятати, що кожна наша шляхетна справа, кожна дружня посмішка, кожен добрий вчинок стосовно іншої людини, кожне наше слово, промовлене рідною, такою світлою і радісною, українською мовою, може освітлювати світ довкола нас. Освітлювати радістю і надією, нагадуючи про покликання нас Богом до спасіння, до майбутнього, відбиток якого так яскраво осяває Фаворську гору в день Преображення.

Саме тому це свято кличе нас присвятити себе Богові. І той чин, яким закінчується сьогоднішнє богослужіння в церквах східного обряду – освячення перших плодів – є нашим символічним жестом вдячности до Бога за те, що Він дозволив нам дочекатися цих плодів, зібрати їх. Бо, бачите, якою б не була влада, якими б не були закони, а природа продовжує нам допомагати, і Бог продовжує посилати нам Свої ласки. Прийняти їх із вдячністю і молитися за те, щоб вони були нам не тільки на поживу тілесну, але й на зміцнення нашого духу, на його загартування у служінні Богові, а отже, в служінні справедливості, в мужньому служінні правді в світі – в цьому полягає сенс сьогоднішнього освячення перших плодів.

Хай же це світло переображення, про яке ніби навмисне нагадує нам нині яскраве сонце, засяє у житті кожного з нас. І хай сьогоднішній день стане для нас подарунком Провидіння, що допомагає нам побачити мету життя – Небесне Царство, відбиток якого засяяв на Фаворі, і сяйво якого не спроможні затьмарити жодні президенти, Верховні Ради і екстремістські групи, що намагаються зруйнувати радість нашого свята своїми акціями. Амінь.


[1] 10 серпня 2012 р. набув чинности Закон України «Про засади державної мовної політики» («закон Колесниченка-Ківалова), яким обмежувалося функціонування української мови в адміністративній сфері.

[2]17 серпня 2012 р. активістки жіночого руху Femen спиляли бензопилою і повалили хрест жертвам політичних репресій у Києва недалеко від Жовтневого палацу.

 

(Переглянуто 639 разів, 1 переглядів сьогодні)