Протокол ХІV єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

(Харків, 24 березня 2005 р.)

ПРИСУТНІ: 48 делегатів від Колеґії Патріярха Мстислава, парафій, братств.

СЛУХАЛИ: 1. Канонічна перспектива виходу з розколу Православної Церкви в Україні.

Архиєпископ Ігор. Виклав перспективу приєднання до УПЦ-МП, УПЦ-КП, входження парафій до УГКЦ або самостійного існування.

О. Олег Козуб: Законсервуватися і чекати далі.

О. Дмитро Романків: Шукати вирішення через митрополита Константина.

О. Дмитро Присяжний: Об’єднання з МП або КП – приєднання. Ми пригадуємо, як Мефодій заявив, що ми є ніхто. Це боляче сприйнято в парафії. Продовжити роботу над Помісним Собором, щоб були владики Всеволод і Константин.

О. Олексій Клим’юк: Є необхідність відчути, що наповнює наші дії. Треба сідати за стіл об’єднання. Кволість нашої Церкви відчувається, що немає віри священиків у свої сили. Необхідно вести діалог з усіма єпархіями УАПЦ. Необхідно пропонувати зібрання Помісного Собору.

О. Валерій Копійка: Треба пригадати статут, хто скликає собор. Владику Константина вони не визнають предстоятелем. Якщо на соборі не буде владики Константина або його представника. Можна відхреститится від цих негідників, ми були б повністю унезалежнені. Але ми були б змушені відмовитися від усіх дій майбутнього Помісного Собору.

Євген Сверстюк: Зачитано лист.

Володимир Харко: Зачитав звернення Львівського крайового братства.

О. Володимир Офіленко: Сидіти, склавши руки, не можна. Треба діяти, щоб захистити Церкву.  МП прекрасно знаю, бо прослужив 25 років. Слова не можна говорити. Ви погано знаєте московських архиєреїв. Вони говорять, що ми є самосвяти, вершина айсберґа, яка плаває в морі і ніяк не пристане до берега. Вони приймуть, але після того в їхній церкві ми служити не будемо. Не можу сказати про КП, але коли ми не знайдемо спільної мови з нашими автокефальними архиєреями, то тоді треба повністю перейти до митрополита Константина, або звертатися до КП. Москва не дасть утворити єдину Помісну Церкву. Пропозиція: від собору дати пропозицію Президентові – винести на референдум рішення про єдину Помісну Церкву. Самим цього не вирішити. Тільки возз’єднатися з митрополитом Константином.

О. Василь Крупа: Нам треба зробити документ: хто проти Мефодія.

О. Сергій Підтягин: Треба провести Помісний Собор. Звернутися до Львівської та Івано-Франківської єпархії.

О. Дмитро Присяжний: Стосовно Івано-Франківської єпархії. Мефодій поминався лише в кафедральному соборі. Декани відмовляються поминати.

О. Володимир Червонников: Обговорити з архиєреями США шляхи виходу з кризи.

О. Іван Лещик: Є два шляхи: митрополит Константин і УПЦ-КП. Каменем спотикання є галицькі владики і священики. З ким об’єднуватися? Ми хочемо мати кумів, сватів і братів, які робитимуть красиві жести, але підставлять нас у важкий момент. Наша надія – миряни. Скликати Помісний Собор було б гарно, але ми його не потягнемо. А якщо він збереться, то ми будемо в меншості. Якби ми зібрали мирянський собор? Владика Макарій заговорить рішення собору й потім зробить вигляд, що нічого не сталося. Рішення Львівського собору мені не сподобалися. Налагодити звортній зв’язок.

О. Віталій Зубак: Підтримав о. Івана Лещика. Не можна шукати об’єднання з МП і КП. Ніхто нам не дасть бути складовою, або в нас запанує той дух, що панує  в цих церквах. Для чого нам шукати об’єднання з кимось, хто буде гіршим, ніж ми. Ми намагаємося створити церкву, що живе за канонами. Чому нам треба шукати церкву, де треба буде відмовлятися від ідеалів? Треба не боятися того, що нас можуть назвати окремою єпархією. Але єпархія – помісна церква. Нам треба привести статут  до такого стану, щоб можна було захиститися від інших. Не треба кидати всі сили на об’єднання. Ми мусимо користуватися авторитетом і підтримувати контакти з іншими єпархіями. Якщо УАПЦ настільки втратила авторитет, то нічого страшного, що ми існуватимемо самі по собі.

П. Ніна Данилейко: На соборі ми вибрали суд. Треба до нього звернутися. Рішення суду про Мефодія мають бути оформлені.

Ніна Немировська: Коли ми святкували 15-річчя братства, до нас підійшово. Микола Кавчак і благав, щоб ми нічого не робили. Є заповіт Патріярха Димитрія. Він є тим критерієм, за яким кожна порядна людина в Україні могла б визначити своє місце. Є наша єпархія, і всі можуть долучитися до неї. Мови не може бути про присутність Мефодія в нашій церкві.

О. Олег Коваленко: Ми нічого не розвалюємо. Коли зерно очищується від плевел, то це не трагедія. Досягнення в нашій єпархії – коли кожен може вільно висловити свою думку. Ми незалежні, в нас є свобода. Але ми ж несемо відповідальність за майбутнє УАПЦ. Я відчуваю серцем і душею, що тут правда. А те, що проявилося – це добре. Бездіяльність західних єпархій. Патріярший Суд нарешті може зібратися. Неґативне ставлення до Церкви з боку суду, західних єпархій і владик. Наше рішення про вихід з УАПЦ – поспішне. Ми втрачаємо право голосу в УАПЦ. Але в нас мало сили. Помісний Собор відбудеться. Якщо не ми будемо працювати, то вони. В нас взагалі може бути два собори. Ми проводимо свій собор.

О. Леонід Даниленко: Проблема складна. За кожним із нас стоять парафіяни. І ми повинні дати відповідь їм і всій православній спільноті держави. Наша єпархія є взірцевою. Цей взірець комусь пече, хтось не хоче це бачити через своє забруднення. Треба подивитися, що буде далі. Якби владика Константин сказав, що він приймає єпархію під свій омофор, то не було б проблем.

О. Леонід Сливканич: Христос є розп’ятий на хресті, і ми своїми вчинками також розпинаємо Церкву. Служити Богу і мамоні неможливо. Слід відділяти зерно від полови. В 2000 р. я участи в соборі не брав, за Мефодія не голосував. Нам треба молитися. В нас немало отців. Постійна безперервна молитва перед самим собором. З боку юридичного Помісний Собор проводити слід. Сьогодні згадувалися імена, яким собор доручив представляти інтереси Церкви. Відійти, займатися про духовні справи єпархії – дуже добре. Юридично вони мають право захопити Патріярхію. Чи пробували ми мати справу з окремими особами. Це безпідставний панічний настрій. Щодо об’єднання – хай діється воля Божа. Спробувати врятувати ситуацію. А коли вже не вдасться, то там же на соборі, то нам є можливість заявити позицію і покинути собор і прийняти заяву.

Богдан Хроменко: Немає внутрішніх проблем у Харківсько-Полтавській єпархії. Вона підіймає питання духовні і є зразком для наслідування. В Галичині ієрархи в рясах заявляють, що їм байдужа доля їхньої пастви. Криза охопила всю УАПЦ, в Харківсько-Полтавській єпархії все благополучно. Як виходити з цієї ситуації.

О. Олег Козуб: Я на початку вжив слово про консервацію. Нам треба реально подивитися на речі. Скажімо собі правду. Це ілюзії. Реальність – два десятки священиків і владика. Давайте над цим працювати. Не треба брати участь у помісних соборах. Зареєструвати єпархіяльний статут, щоб на Україні зберігся нормальний здоровий центр, до якого могли б утекти всі від того, що твориться в УАПЦ.

О. Віталій Зубак: Учора була зустріч священиків, і там говорилося про правила, які існують у церкві і які мають виконуватися. Хай би сам Вселенський Патріярх пожив із Мефодієм і зрозумів, чому ми не можемо з ним бути разом із ними.  Мефодій може прийняти рішення без нас. Нас не існує юридично.

Святослав Заставський: Єпархіяльний Суд має просити зібрати Патріярший Суд. Якщо створюватиметься єдина Церква, то треба брати участь. Якщо буде собор, про який пише Львівська єпархія.

О. Леонід Сливканич: Стосовно Патріяршого Суду – він може збиратися без голови. Треба подавати побільше заяв. Які підстави є сприймати про викреслення зі складу архиєреїв владики Ігоря.

О. Валерій Копійка: Реєструвати і чітко визначити статус єпархії необхідно. В Києві для влади зрозуміло, що Мефодій леґітимний. Відбудеться собор. Якщо там лишається Мефодій, вони вже формують Харківсько-Полтавську єпархію. Для держави нашої єпархії може не існувати.

О. Ігор Литвин: Я не уявляю себе ані в КП, ні в МП. Але якби я був у Тернополі, я б  не був в УАПЦ. Треба мислити глобально. УАПЦ повинна існувати для всіх українців. Патріярх Мстислав був для всіх українців. Але вони до нас ставляться так через нашу нешляхетність. Мефодій та інші порушили ухвали Помісного Собору. Не потрібно компромісів з нашими галицькими єпархіями. Вважаємо себе членами УАПЦ, яку очолював Патріярх Мстислав.

О. Віктор Маринчак: Тут у нас написано про перспективи виходу з кризи Православної Церкви. Дуже широко. І МП пропонує свій шлях – покаяння і приєднання до неї. У нас з вами канонічних перспектив немає. Йдеться про стан нашої частини УАПЦ. Те, що ми з вами маємо – частина УАПЦ, яка протиставила себе за різними параметрами іншій частині. Тернополю,  Івано-Франківську, Львову. Я пишаюся отцями. Ви всі подвижники. І це викликало в мене радість. Я впевнений, що ми становимо духовно вагому частину автокефальної традиції, яку ми обрали свідомо. Зараз ми присутні при історичній події. Йдеться не про набуття юридичного статусу єпархією. Йдеться про поглиблення розколу УАПЦ і про утворення іншої УАПЦ. Ми говоримо про це. Треба реєструвати статут. Якщо ми ствердимо статус як іншої УАПЦ, ми зможемо захистити себе в суді. Поновити УАПЦ неможливо. Об’єднатися нам неможливо. Митрополит Константин не хоче бути нашим главою. Він відмовився від статусу глави УАПЦ. Він рядовий архиєрей Вселенської Патріярхії. У цьому наша драма. Помісна Церква утвориться років через 40-50. А це все романтика.

УХВАЛИЛИ: Розкол православної спільноти України важко позначається на духовному житті українського народу. Він суперечить Христовому заповітові єдности (“Щоб усі були одно”), викликає напруженість у стосунках між громадами, унеможливлює зосередження на євангельській проповіді та руйнує суспільну довіру до Церкви. Ситуація розколу створює ґрунт для проникнення в релігійні організації осіб з сумнівними свяченнями, порушників церковних канонів, злочинців і авантюристів.

Фундаментальними причинами розколу є антиканонічне переведення Київської митрополії з-під омофору Константинопольської Церкви-Матері у юрисдикцію Московського Патріярхату (1686 р.), втручання суспільно-політичних чинників у церковне життя та внесення в церковне життя людських амбіцій. Самочинне проголошення автокефалії Української Церкви або здобуття автокефалії від Російської Церкви, що 1448 р. відійшла від Київської митрополії, не зможе зняти цієї проблеми. Тому Харківсько-Полтавська єпархія, що 1942 р. ввійшла в єдність з УАПЦ, приймає за логічну ухвалу УАПЦ з 1995 р. про повернення під омофор Всесвятішого Вселенського Патріярха задля здобуття в лоні Церкви-Матері єдности Помісної Української Церкви та отримання від Константинопольського Патріярха канонічної автокефалії.

Перемовини Патріярха Димитрія з Митрополичою Радою УПЦ в США взимку 1998-1999 рр., Архиєрейський собор УАПЦ 4 жовтня 1999 р. та Помісний Собор 2000 р. започаткували рух Української Автокефальної Православної Церкви до виходу з кризи та канонічного унормування. Але під впливом спрямовуваного московськими державними діячами режиму Леоніда Кучми цей рух було зупинено. Новий розкол, вчинений митрополитом Мефодієм (Кудряковим) та його поплічниками, відкинув УАПЦ назад у минуле. Рішення  Помісного Собору  2000 р. були зневажені. Львівська, Івано-Франківська й Тернопільська єпархії припинили поминання духовного провідника УАПЦ митрополита Константина, розірвали зв’язки з Патріярхією УАПЦ й таким чином вийшли зі складу УАПЦ. Канонічне життя УАПЦ після 2000 р. припинилося. Львівська єпархія 4 березня 2005 р. проголосила себе автономною частиною Вселенської Патріярхії.

Харківсько-Полтавська єпархія, діючи на засадах наради 27 липня 1942 р. як складова частина УАПЦ, ухвалами єпархіяльних соборів з 2001-2003 рр. визначила своє місце в сучасному церковному житті України як місцева Церква, що входить до єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви за посередництвом Блаженнішого митрополита Константина – канонічного спадкоємця митрополита Полікарпа й Патріярха Мстислава в очолюванні УАПЦ та архиєрея Константинопольської Церкви-Матері, повноважного вести українські православні спільноти до єдиного престолу. Статут Харківсько-Полтавської єпархії, прийнятий за ухвалою І єпархіяльного собору 1992 р. ХІІ єпархіяльним собором 11 квітня 2003 р., передбачає збереження координаційних стосунків з іншими єпархіями УАПЦ під духовним проводом митрополита УАПЦ в діаспорі.

Єпархіяльний собор схвалює і підтримує звернення архиєпископа Ігоря, митр. прот. Юрія Бойка, Євгена Сверстюка та Валентини Чешкової про скликання чергового Помісного Собору УАПЦ. Леґітимність цього собору і його канонічний авторитет для поділеної Православної Церкви в Україні обумовлюватимуться тим, чи буде він очолений повноважним представником Його Всесвятости Вселенського Патріярха Варфоломея або духовного провідника УАПЦ Блаженнішого митрополита Константина. У Соборі не можуть брати участи особи з сумнівними свяченнями, пересвятами або особи, не належні до УАПЦ. Не слід забувати, що Собор 2000 р. ухвалив почати підготовку до об’єднавчого Всеукраїнського Православного Собору, і скликання чергового партикулярного Собору УАПЦ може стати відступом від програми становлення єдиної Помісної Церкви в Україні.

Керуючись цими міркуваннями, покладаючи надію на животворчу благодатну дію Святого Духа в зціленні Церкви від розколів, Єпархіяльний Собор ухвалює:

1.      Підтримати пропозицію про скликання Помісного Собору УАПЦ в червні 2005 р.

2.      Просити Його Всесвятість Вселенського Патріярха Варфоломея та Блаженнішого митрополита Константина благословити проведення Помісного Собору УАПЦ й направити на Собор свого представника для очолювання праці Собору.

3.      Головною метою Помісного Собору вважати створення механізмів переходу єпархій УАПЦ до складу єдиної канонічно визнаної Української Православної Церкви.

4.      Підготовку до Помісного Собору має здійснювати Патріярхія УАПЦ, сформована за ухвалою Помісного Собору 2000 р.

5.      Делеґатами й учасниками Помісного Собору не можуть бути особи й громади, що вийшли з підпорядкування духовному провіднику УАПЦ митрополиту Константину та не виконують вимог Статуту УАПЦ.

6.      Просити митрополита Константина, щоб захистив Харківсько-Полтавську єпархію від спроб її руйнування групою Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”).

7.      Звернутися до Всесвятішого Вселенського Патріярха Варфоломея, до архиєреїв УПЦ в США з проханням про батьківські настанови щодо дальших дій Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.

8.      Доручити архиєпископу Ігореві доопрацювати статут Харківсько-Полтавської єпархії  УАПЦ і подати його на реєстрацію до Кабінету Міністрів України.

9.      Дозволити приєднання до Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ парафіям УАПЦ з інших областей України.

10.  Вимагати від голови Патріяршого Суду митр. прот. Миколи Кавчака відповіді на позовні заяви щодо канонічних провин Мефодія (Кудрякова) і дійсності його повноважень як архиєрея. В разі ухиляння від виконання своїх обов’язків головою Патріяршого Суду митр. прот. Миколом Кавчаком просити членів Патріяршого Суду зібрати його засідання без участи голови.

11.  Вважати неможливим молитовне спілкування з групою Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) та іншими неканонічно поставленими, пересвяченими й позбавленими сану особами, та їхню участь у Помісному Соборі.

12.  Звернутися до МВС з попередженням про погрози оточення Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) захопити парафії УАПЦ в Харківсько-Полтавській єпархії.

СЛУХАЛИ: 2. Захоплення приміщення Патріярхії УАПЦ 4 лютого 2005 р.

О. Валерій Копійка розповів про перебіг подій 4 лютого 2005 р. та судове розслідування за позовом Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”). Харківсько-Полтавська єпархія зіткнулася з осиним гнізом, з сатанинським кодлом. Проблема – для влади Мефодій залишається леґітимним.

Святослав Заставський і о. Ігор Литвин доповнили розповідь і відповіли на питання.

УХВАЛИЛИ: Єпархіяльний собор від імені клиру й мирян Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ висловлює одностайний осуд злочинного нападу на Патріярхію й побиття працівників Патріярхії та редакції газети “Наша віра”, що сталися 4 лютого 2005 р. Ці події підтвердили правильність позиції єпархії стосовно організаторів розколу УАПЦ, зайнятої ще 2001 р. Замовчування небезпеки криміналізації церковного життя й компроміс із нав’язуваними режимом Леоніда Кучми особами обернулося неминучою кризою та жахливою дискредитацією УАПЦ.

Мовчанка окремих церковних діячів і релігійних організацій у відповідь на злочинні дії групи Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) є фактичним потуранням злочину. Харківсько-Полтавська єпархія глибоко вражена тим, що з усіх галицьких спільнот УАПЦ лише Львівське крайове братство апостола Андрія Первозваного засудило бандитський напад на Патріярхію, а єпархіяльні собори, що відбулися в Львівській та Івано-Франківській областях, не зважилися оцінити ці події. Відмова Патріяршого Суду задовольнити позов єпархіяльної ради Харківсько-Полтавської єпархії та зайнята головою Патріяршого Суду митр. прот. Миколою Кавчаком позиція невтручання в злочинні дії Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) є грубим порушенням канонічних документів УАПЦ та виявом зневаги до вірних УАПЦ на Сході України. Тривожним сигналом для вірних УАПЦ стало виявлення прихованої підтримки Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) окремими працівниками владних установ, силових міністерств і відомоств. Є підстави припускати особисту зацікавленість деяких чиновників у підтримці кримінальної групи Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія»).

Єпархіяльний собор ухвалює:

1.      Висловити подяку народним депутатам Володимирові Стретовичу та Михайлові Косіву, панові Олександрові Сугоняку, Центрові національного відродження ім. Степана Бандери, організації “Пора”, Молодіжному Націоналістичному Конґресові за дієву допомогу в захисті прав віруючих УАПЦ.

2.      Вимагати звільнення приміщення на вул. Трьохсвятительській 8 і повернення його в користування Патріярхії.

3.      Вимагати через суд вилучення в Валерія Кудрякова (“митрополита Мефодія”) реєстраційних документів Патріярхії та УАПЦ, печатки Патріярхії УАПЦ.

4.      Запропонувати Кабінетові Міністрів України розірвати угоду про надання в користування Андріївської церкви Валерієві Кудрякову (“митрополиту Мефодію”) та передати Андріївську церкву для влаштування при ній подвір’я Вселенського Патріярха.

5.      Просити Патріярха УПЦ-КП Філарета оприлюднити списки архиєреїв УАПЦ, котрі прийняли пересвяту при переході в клир УПЦ-КП.

6.      Просити Патріярха УПЦ-КП Філарета надати відомості про монаший постриг й архиєрейську хіротонію Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія») та оцінку їх канонічної правосильности.

7.      Звернутися до Тернопільського обласного управління внутрішніх справ з вимогою надати відомості про карні справи, які були заведені на В.А.Кудрякова за час його перебування на терені Тернопільської области.

8.      До одержання переконливих свідчень канонічної правосильности свячень Валерія Кудрякова та заперечення факту пересвяти архиєпископа Романа (Балащука) вважати неможливим євхаристійне єднання з цими особами та визнання їхньої архиєрейської гідности.

Прийняти заяву “Про 75-річчя розгрому Української Автокефальної Православної Церкви большевицьким режимом”:

30 січня 1930 р., в перебігу підготовки «процесу СВУ», большевицький режим організував проведення «собору УАПЦ», на якому було прийнято ухвалу про її самоліквідацію. На цей час вже було усунено від управління Церквою лідера духовної віднови українського православ’я – митрополита Василя Липківського, частину активного клиру було репресовано, частину залякано. Ідеолог УАПЦ Володимир Чехівський став одним із головних звинувачуваних в організованому опорі большевизму на «процесі СВУ». І хоча безпосередніх звинувачень проти УАПЦ не було висунено, однак фактично вона визнавалася організаторами процесу чільною антикомуністичною силою, яка становила реальну небезпеку для влади. Розгром української інтеліґенції, здійснений большевиками протягом 1929-1934 рр., розпочався з ліквідації духовної основи незалежного національного життя, якою могла стати Помісна Православна Церква.

Критичне ставлення православних каноністів до окремих сторін реформаційної діяльности УАПЦ митрополита Василя Липківського не може заперечити унікальної ролі автокефального руху 20-х років ХХ ст. для усвідомлення українською православною спільнотою своєї тотожности, для формування ідеології Помісної Української Церкви, для віднови духовного життя християнських громад України. Знищення УАПЦ большевиками означало їхнє визнання провалу спроб використати УАПЦ для роздмухування міжцерковних чвар і поставити Церкву під їхній контроль. Саме канонічне унормування УАПЦ 1942 р. та стрімке відродження Церкви в Україні змусили большевиків піти на угоду з конформістською частиною російського єпископату та утворення у вересні 1943 р. «Російської Православної Церкви Московського Патріярхату», що стала слухняною частиною совєтського режиму після Другої світової війни.

Захоплення Патріярхії УАПЦ кримінальною групою Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія») в дні 75-річчя знищення УАПЦ большевиками сприймається як похмурий символ небезпеки. За мовчазного потурання Шевченківського районного управління МВС у Києві 4 лютого 2005 р. група знахабнілих злочинців брутально викинула з приміщення працівників Патріярхії та утвореного при ній духовного центру, била й грубо ображала відомих в Україні правозахисників і митців. Захоплено церковну власність Свято-Михайлівської та Різдво-Богородичної парафій, меморіяльні речі Патріярха Димитрія, особисте майно й експонати з виставки іконопису. Блокується видання двох наукових збірників Українського центру візантиністики і патрології, найстаршої української православної газети «Наша віра».

Спроби ототожнити напасників з новою Патріярхією УАПЦ не витримують критики. В клирі УАПЦ ніколи не було таких осіб, як Валерій Кудряков (“митрополит Мефодій”), Руслан Кулик (“єпископ Богдан”), Олег Дамаскін (“архимандрит Іларіон”) та інші учасники кримінальної акції 4 лютого. Кожен із них має у своїй біографії кримінальні справи, істотні морально-етичні проблеми. Група авантюристів була б легко викрита й знешкоджена, аби не мала прикриття серед окремих чиновників і політичних діячів, зацікавлених у знешкодженні національного духовного центру й дискредитації та порізненні українського православ’я. Боляче, що нова державна влада України засвідчила свою неготовність протистояти войовничому криміналітетові.

75-річчя ліквідації УАПЦ нагадують нам про унікальний за своєю значущістю духовний досвід. Досвід радикального оновлення Церкви, який і досі лякає нас своєю безкомпромісністю. Досвід сповідництва, виявленого кращою частиною клиру й мирян. Але він нагадує і про тих українців, які писали про УАПЦ викривальні статті, які брали участь у мітинґах на її осуд, про тих членів УАПЦ, які діяли за підказкою ворожих Церкві сил. Події 4 лютого 2005 р. нагадують нам про давні небезпеки, що не зникли із здобуттям Україною власної державности й демократичного управління. Майбутнє Української Церкви, духовне здоров’я української нації знов під загрозою. І злочинна акція Валерія Кудрякова («митрополита Мефодія») та його поплічників – суворе нагадування нам усім про цю загрозу.

СЛУХАЛИ: 2. Священичі покликання й перспективи розвитку духовної освіти.

Архиєпископ Ігор: Проблема покликань актуальна для єпархії. Можемо покладатися на власні сили.

О. Іван Гриценко: Стан у Соколовому. Перспектива парафії велика, хоча є впливи ззовні. Треба іти в народ. Як баптисти.

Вадим Приходченко: Невеликий досвід праці братства – створення при парафіях невеликих осередків.

УХВАЛИЛИ:

 

  1. Провести влітку 2005 р. семінар керівників недільних шкіл, обговорити й затвердити програму дитячої недільної школи (архиєпископ Ігор).
  2. Підготувати до видання посібник для дитячої недільної школи (Катерина Шаповалова).
  3. Утворити при консисторії комісію в справах священичих покликань(голова прот. Віталій Зубак).
  4. Формувати при консисторії базу даних на кандидатів до священства з числа активних мирян і студентів Колеґії Патріярха Мстислава (Дмитро Шаповалов).
  5. Надати єпархіяльному суду повноваження єпархіяльної екзаменаційної  комісії для проведення іспиту кандидатів до священства.
  6. Активізувати підготовку набору до Колеґії Патріярха Мстислава (Тетяна Трофименко).

 

СЛУХАЛИ: 3. Вибори єпархіяльної ради.

УХВАЛИЛИ: Згідно зі статутом Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви обрати до Єпархіяльну Раду в такому складі:

 

  1. Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор.
  2. Митр. прот. Віктор Маринчак (м. Харків).
  3. Священик Ігор Литвин (м. Полтава).
  4. Прот. Олексій Климюк (м.Кіровоград).
  5. Ольга Різниченко (м.Харків).
  6. Олена Стефанова (м.Київ).
  7. Людмила Загорняк (м. Очаків).

 

Єпархіяльний Собор звертає увагу Єпархіяльної Ради на необхідність проведення її реґулярних засідань не рідше як раз на квартал.

СЛУХАЛИ: 4. Вибори єпархіяльної ревізійної комісії.

УХВАЛИЛИ: Згідно зі статутом Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви обрати Єпархіяльну Ревізійну Комісію в такому складі:

 

  1. Марія Луговенко.
  2. Олександра Петренко.
  3. Неля Фурсова.

 

СЛУХАЛИ: 5. Вибори єпархіяльного суду.

УХВАЛИЛИ: Згідно зі статутом Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви обрати Єпархіяльний Суд у такому складі:

 

  1. Прот. Віталій Зубак (голова).
  2. О. Олег Козуб.
  3. О. Дмитро Присяжний.

 

СЛУХАЛИ: Різне.

УХВАЛИЛИ: Виготовити священичі посвідчення до великодніх свят.

(Переглянуто 28 разів, 1 переглядів сьогодні)