Протокол Дев’ятого єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ

(м. Харків 14 квітня 2000 року)

ПРИСУТНІ:
Голова: архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор.
Секретар: ієрей Олег Кучер.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

1. Підготовка до Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви.
2. Звіт про стан у парафіях.
3. Вибори єпархіяльної ради, єпархіяльної ревізійної комісії.

1. СЛУХАЛИ: Підготовка до Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви.
Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор зупинився на основних положеннях проекту пропозицій Харківської єпархії Помісному Соборові.

УХВАЛИЛИ:
1. Схвалити проект “Собор ювілейного року має стати етапом духовної віднови Церкви”.
2. Запропонувати його передсоборовій комісії та іншим єпархіям УАПЦ.
3. Продовжити працю над основоположеннями проекту в парафіях.
4. Підтримати звернення єпархіяльного собору Київської єпархії.

Собор ювілейного року має стати етапом духовної віднови Церкви

Пропозиції єпархіяльного собору
Харківсько-Полтавської єпархії
до Помісного Собору
Української Автокефальної Православної Церкви
2000 року

1.0. Канонічна правосильність Помісного Собору
Харківсько-Полтавська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви зможе визнати канонічну правосильність Помісного Собору 2000 р. лише якщо він проходитиме за участи діаспорної частини Української Автокефальної Православної Церкви під головуванням блаженнішого митрополита Константина як єдиного канонічного предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви після смерти Святішого Патріярха Димитрія. В іншому разі делеґація Харківсько-Полтавської єпархії на Помісному Соборі 2000 р. не матиме повноважень для участи в роботі Помісного Собору, зможе бути присутньою на ньому лише в якості спостерігачів і не вважатиме рішення Помісного Собору обов’язковими для Харківсько-Полтавської єпархії.
Присутність на Помісному Соборі й участь у розв’язанні проблем церковного життя парафій, які не підкоряються канонічній дисципліні, не виконують вимог Статуту Української Автокефальної Православної Церкви, указів Патріярха, ухвал Помісного та Архиєрейських Соборів, Патріяршої Ради, розпоряджень Патріярхії, повинна бути цілком виключена. Не можна дозволяти втручатися у внутрішні справи Української Автокефальної Православної Церкви особам і громадам, котрі до неї фактично не належать. Помісний Собор повинен зажадати в державної влади заборони присвоювати назву «Української Автокефальної Православної Церкви» установам і громадам, які до неї фактично не належать.

Розглядаючи перспективу інтеґрації Української Автокефальної Православної Церкви до єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, Помісний Собор має виходити зі збереження засадничих принципів української православної традиції в об’єднаній Українській Церкві, ґарантій прав клиру й мирян Української Автокефальної Православної Церкви, врахування прав меншости, неприпустимости перетворення Церкви на допоміжну структуру в державному механізмі. Жодні міжцерковні переговори не можуть відбуватися без участи діаспорної частини Української Автокефальної Православної Церкви та без благословення Всесвятішого Вселенського Патріярха.

2.0. Православна парафія як осередок апостольського служіння Христової Церкви
Парафія повинна дбати про відкритість своєї апостольської праці. Обов’язком настоятеля є реґулярний випуск парафіяльного бюлетеню. Кожна парафія зобов’язана мати інформаційні стенди з правилами поведінки в храмі, розповідями про Таїнства Христової Церкви, розкладом богослужінь, новинами церковного життя. Кожна парафія повинна видати й розповсюджувати буклет або брошуру про свій храм, настоятеля, порядок богослужінь.
Відправа приватних богослужінь (треб) є найпоширенішою формою здійснення присутності парафії в суспільстві поза громадою. Тому священик і причет повинні використовувати їх для проповіді Євангелія, поширення популярних видань про Церкву, православну віру, духовне життя.
Кожна парафія повинна мати свою програму здійснення душпастирської опіки над різними соціяльними середовищами: інтеліґенцією, студентами, школярами, військовослужбовцями, в’язнями тощо. Необхідно влаштовувати спеціяльні богослужіння для дітей, дитячі вечори, зустрічі молоді.
Доброчинна діяльність парафії повинна набути систематичного й реґулярного характеру. Вона може делеґуватися братствам, сестрицтвам, спеціяльним доброчинним службам, але перебувати під контролем настоятеля й парафіяльної управи.

Позитивний досвід відкриття при парафіях виставок (Київ), амбулаторій (Харків), центрів праці з наркоманами (Черкаси) повинен стати предметом вивчення в цілій Церкві й поширюватися на інші парафії.

3.0. Православна духовна освіта на початку ІІІ тисячоліття
Катихизація мирян має сприйматися не як добровільна жертва священика, а його перший обов’язок. Це визначається і статутом, і положенням про духовну освіту.
Реформа вищих і середніх духовних шкіл повинна уніфікувати їхній устрій, залишивши необхідні реґіональні особливості. Праця над розвитком освітньої діяльності Церкви має своїм підґрунтям «Концепцію духовної освіти в Українській Автокефальній Православній Церкві».

Необхідний вихід на контакти з богословськими духовними школами інших країн: Варшавською Богословською Академією, російськими та румунськими академіями й семінаріями, грецькими богословськими школами й факультетами університетів, а також зі школами неправославних Церков.
Священики зобов’язані проходити постійне навчання під наглядом єпархіяльної комісії або департаменту з духовної освіти. Це включає і знайомство з сучасною богословською літературою, і вивчення філософії, етики, зарубіжних мов, інформатики, канонічного права, правил роботи з комп’ютером тощо.

4.0. Канонічне життя Української Автокефальної Православної Церкви в Україні протягом 1989-1999 рр. і шлях його виправлення

Вибір Патріярха Української Автокефальної Православної Церкви на Помісному Соборі 2000 р. вважаємо недоречним. Пропонуємо внести до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви такі доповнення:
1. В усьому тексті Статуту Української Автокефальної Православної Церкви слова «Патріярх УАПЦ» замінити словами «Предстоятель УАПЦ».

2. Пункт 6.1. сформулювати в такій редакції: «Предстоятелем УАПЦ є Патріярх, що має титул «Святіший Патріярх Київський і всієї України». Предстоятель УАПЦ дістає сан Патріярха після його інтронізації іншими православними Патріярхами з благословення або й за участи Константинопольського Патріярха. До інтронізації після вибору на Помісному Соборі предстоятель УАПЦ має митрополичий сан і титул «Блаженніший митрополит Київський і всієї України». З пункту 6.1 Статуту УАПЦ виключаються слова: «і повинен бути громадянином України».

3. Пункт 6.3 доповнити словами: «Ім’я предстоятеля в митрополичому сані поминається в усіх храмах УАПЦ і виголошується в такій формі: «Блаженнішого владику нашого (ім’я), митрополита Київського і всієї України». Предстоятель на богослужіннях виголошує ім’я Всесвятішого Вселенського Патріярха в такій формі: «Всесвятішого отця нашого (ім’я), архиєпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріярха».

4. З пункту 6.8 виключити слово «кукуль».
При виборі Патріяршої Ради Помісний Собор має дотримуватися засади пропорційного представлення різних єпархій.

5.0. Перспективи церковного прославлення подвижників Христової віри в Україні
Помісний Собор має завершити процес канонізації свт. Йосифа Нелюбовича-Тукальського й визначити перспективу інших канонізаційних процесів, виходячи з потреби свідчити світові багатство й розмаїтість форм християнського подвижництва й духовної досконалісті в служінні ближньому.

Канонізаційні процеси Української Автокефальної Православної Церкви повинні мати леґітимність і визнаватися іншими Помісними Православними Церквами.

Пропонуємо Помісному Соборові схвалити визнання Харківсько-Полтавською єпархією шанування свт. Іоана Шанхайського і Сан-Франциського як загальноправославного святого, зрослого на ґрунті традицій української духовности.

6.0. Форми присутності Української Автокефальної Православної Церкви в світовій православній спільноті
Пріоритетними для Української Автокефальної Православної Церкви є стосунки зі Всесвятішим Вселенським Константинопольським та іншими східними Патріярхатами, опанування їхнього євхаристійного, аскетичного, молитовного, богословського досвіду.

Контакти з деякими Православними Церквами не потребують великих вкладень коштів. Паломницькі групи могли б відвідати і грузинські, і російські, і румунські, і польські святині без великих витрат.
Основою для повноправної присутності Української Автокефальної Православної Церкви у світовій православній спільноті є унормованість нашого канонічного життя, оволодіння етикетом міжнародних стосунків, англійською мовою, мовами православних країн. При Патріярхії мусить діяти департамент зовнішніх церковних відносин з групою священнослужителів і мирян, спеціяльно підготованих для контактів з різними іноземними країнами.
Слід враховувати перспективу місійного служіння українських юнаків у країнах, де Православна Церква починає стверджуватися: Кенію, Камерун, Ґану, Філіппіни, Індонезію тощо.

7.0. На шляхах міжцерковного порозуміння: Участь Української Автокефальної Православної Церкви в загальноправославному діалозі з іншими християнськими конфесіями та в екуменічному русі
Позиція замикання в самій собі, втечі від спілкування з зовнішнім світом є глибоко ворожою християнському обов’язку свідчення світові про Христа. Канонічною основою для здійснення міжцерковних контактів для Української Автокефальної Православної Церкви є послання Константинопольського Вселенського Патріярхату «До Церков Христа повсюдно» (січень 1920).

Досвід братього діалогу з Вірменською Апостольською Церквою може стати початком стосунків зі стародавніми Східними Церквами: Коптською, Ефіопською, Сирійською, Малабарською, кожна з яких називає себе «православною». Долаючи умови економічної скрути, слід подбати про обмін делеґаціями, поточною інформацією про церковне життя, літературою про інші Церкви, виданням її в перекладі українською мовою.
Нагода для взаємного пізнання – майбутній ювілей 1700-річчя проголошення християнства державною релігією Вірменії. Цей ювілей першої християнської держави світу має бути відзначений і в нашій Церкві. Помісний Собор може визнати його значення в українському церковному житті й доручити Патріяршій Раді розробити заходи для його вшанування.

Неприпустиме зведення православно-католицьких взаємин в Україні до єдиного зіткнення пункту: Берестейської унії 1596 р. Західна духовність, богословська думка римо-католицької церкви, практика суспільного служіння й катехитичної праці католицьких спільнот можуть стати істотною допомогою в здійсненні Українською Автокефальною Православною Церквою своєї душпастирської місії в постіндустріяльному суспільстві, де нам катастрофічно бракує досвіду. Необхідна визначеність стосунків на рівні єпископської конференції католицької Церкви в Україні та Архиєрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви. Перспективними є прямі зв’язки духовних шкіл, монастирів і парафіяльних спільнот, видавництв.
Стосунки з протестантськими визнаннями Української Автокефальної Православної Церкви мають добру історію. Вже наприкінці XVI ст. дисиденти – кальвіністи й православні – спільно виступали на захист своїх громадянських прав у Речі Посполитій. Фактичне співробітництво здійснюється через Українське Біблійне Товариство, Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій. Слід лише визначити напрямки й межі цієї співпраці.

Дальшою перспективою мають бути взаємні кроки Української Автокефальної Православної Церкви та Євангелично-Лютеранської Церкви Німеччини, Церкви Англії для співпраці в царині богословської науки та освіти, доброчинної діяльности.

8.0. Літургійне життя Церкви й духовне зростання православних християн України
В порозумінні з іншими Церквами українсько-візантійського обряду Українська Автокефальна Православна Церква має працювати для вдосконалення й уніфікації перекладу Святої Літургії українською мовою. Необхідний мотивований єдиний вибір правопису, узгодження богословської та богослужбової термінології.
Завершуючи перехід на сучасну українську мову богослужіння, слід дбати про унормування практики вживання інших літургійних мов. Має сенс збереження церковнослов’янської мови для окремих випадків (наприклад, богослужіння на дні пам’яти рівноапостольних Кирила і Мефодія), а також для окремих храмів. З огляду на наявність в Україні православних вірних румунського, болгарського, грузинського походження, а також необхідність здійснення місійної праці серед іноземців, що приїздять в Україну, варто в окремих храмах великих міст мати одну Святу Літургію на тиждень чужими мовами.

Готуючи нове видання Служебника й Требника, слід подбати про їхнє розширення, деяку зміну побудови, повніше використання досвіду грецьких, церковнослов’янських, румунських, сучасних англомовних видань. Корисним було б включення до цих книг місяцеслова, додаткових єктенійних закликів для формулювання молитовних намірів.

Практика скорочень тексту богослужінь і навіть Святої Літургії має сьогодні в Україні стихійний характер. Використовуючи досвід інших Православних Церков, слід визначити можливі правила скорочень тексту літургійних молитов і єктеній, інших богослужінь. Особливо потрібно це для дитячих та молодіжних богослужінь, брак яких щодалі більше дається взнаки в Православній Церкві.

Разом з тим необхідно мати храми, де відправляється повний цикл добових богослужінь за Типіконом. Видання українського перекладу православного Типікону необхідно здійснювати з церковнослов’янського тексту з поданням перекладу сучасного грецького Типікону. Взірцем уставного богослужіння повинен стати монастирський храм. Відкриття монастиря не просто на часі – це найголовніше завдання та випробування зрілости нашого єпископату й усієї Церкви.

Входячи в сучасний православний світ, ми стикаємося з проблемою календарного стилю. Українська Церква лишається однією з небагатьої Православних Церков, які тримаються поганського юліянського календаря, не приймаючи нового, григоріянського стилю. Трактування нового стилю як способу латинізації церковного життя є наївними й смішними, особливо з огляду на позицію Вселенського Константинопольського Патріярхату. В той же час у церковному діловодстві й побуті панує новий стиль. Не допускаючи радикальних змін і реформ, слід прийняти певну стратегію змін психології клиру й мирян, котра б дозволила правильно сприйняти позицію Константинопольської, Елладської, Болгарської та інших Помісних Церков, де календарна реформа давно пройшла. Якщо ми відхиляємо потребу й можливість зміни календаря в майбутньому, слід мотивувати це в переконливий і зрозумілий спосіб.

Але там, де латинські впливи на богослужбову практику дійсно мають місце, слід подбати про відновлення православної тотожності, виведення з практики православного богослужіння греко-католицьких набоженств «хресної дороги», «святої години», «адорації», «вервиці».
Варто активно роз’яснювати духовний зміст православної традиції, показувати її цінності, які не поступаються чужому досвідові. Слід посилити увагу до проповіді за євангельськими, біблійними темами, використати потенціял євангелізації вірних у процесі православного богослужіння. Підтасовуванню біблійних цитат неорелігіями й культами слід протиставити глибоке й молитовне прочитання Святого Письма в контексті місткого літургійного життя православного християнина.

2. Звіт про стан у парафіях.

УХВАЛИЛИ: прийняти інформацію до відома.
3. Вибори єпархіяльної ради, єпархіяльної ревізійної комісії.
ВИСТУПИЛИ делегати собору, які запропонували обрати до складу єпархіяльної ради митр. прот. В.Маринчака, прот. С.Підтягина, о. О.Козуба, п. Н.Данилейко, п. Г.Подоляка; до складу ревізійної комісії – о. І.Литвина, п. О.Петренко, п. П.Куща.
УХВАЛИЛИ: 1. Обрати єпархіяльну раду у складі 5 чоловік:
* архиєпископ Ігор Ісіченко;
* митр. прот. Віктор Маринчак;
* прот. С.Підтягин;
* п.Григорій Подолюк;
* п.Ніна Данилейко
2. Обрати єпархіяльну ревізійну комісію у складі 3 чоловік:
* о.Ігор Литвин;
* п.Павло Кущ;
* п.Олександра Петренко.
Рішення прийнято одноголосно.

(Переглянуто 15 разів, 1 переглядів сьогодні)