Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Знов нас кличе Вифлеєм – місто, назване «Бейт-лехем», «домом хліба», бо його родючі землі разюче відрізнялися від безплідних просторів сусідньої Юдейської пустелі. Тут знайшла вічний спочинок улюблена дружина праотця Якова, Рахиль (Бут. 35:19). Сюди повертаються з Моав-краю, втративши чоловіків, Ноема і Рута (Рут. 1:19). З Вифлеєму піде в світ нащадок Рути, Давид, аби стати найславетнішим царем Юдеї (1 Цар. 16 – 3 Цар. 2). А тепер сюди дісталися з півночі, з Назарету, втомлені Йосип і заручена з ним Пречиста Діва Марія (Лк. 2:4-5). Зі сходу ж уже наближаються до Вифлеєму три мудреці, розпитуючи всіх дорогою: «Де Цар юдейський, Який народився?» (Мт. 2:2).

Але яким же тривожним виглядає нині і сам Вифлеєм, і вся країна, в якій народився Спаситель світу! Непримиренні протистояння релігійних і етнічних спільнот раз у раз виливаються в криваві конфлікти. Дискусії про статус Єрусалиму спричиняють поляризацію могутніх держав. Сусіди вже налаштовують зброю один проти одного.

Невже ж це звідти залунав ангельський спів, віщуючи «на землі — мир у людях доброї волі!»? (Лк. 2:14). І як же нам зрозуміти Христові прощальні слова: «Мир залишаю вам, Мій мир Я даю вам!» (Ін. 14:27). Де він, той мир? Мир, якого так бракує і нам в Україні?

Саме через випробування суспільними конфліктами та війнами ми відкриваємо у воплоченні Божого Сина єдину дійсну противагу аґресивній культурі смерти. Христове Різдво сповіщає мир не як пасивний стан завмерлого в стагнації суспільства. Господь наш Ісус Христос входить у світову реальність як закваска, призначена для урухомлення, консолідації творчих сил людства, для перетворення матеріяльних субстанцій, ніби борошна й води, на нову консистенцію – хліб нового життя. Недарма ж бо, заповідаючи апостолам мир, Він залишить Церкві таїнство євхаристії, в якому знов і знов приходитиме до причасників під виглядом хліба.

Як сам Господь у вифлеємській печері, мир народжується в печерах наших сердець, у глибині нашого єства приховано. Ми ще маємо знайти його в собі та відкрити в ньому необхідну поживу для творення майбутнього. А цього не здійснити без ґрунтовного самопізнання, через яке в нас формується почуття власної гідности. Адже основа людської гідности – усвідомлення себе як унікального Божого творіння, покликаного до співпраці з Отцем.

«Революція Гідности», розпочата на київському Майдані понад чотири роки тому, вимагає для себе гідної поживи – миру наших сердець. Миру, несумісного з капітулянством і пристосовництвом. Миру, творцями якого здатні бути мужні й послідовні люди – люди, серця яких запліднені осяйним переживанням Господньої всюдиприсутности. Сам Христос, хто приходить у світ у юдейському «домі хліба», Вифлеємі, згодом пояснить: «Хлібом Божим є Той, Хто сходить з неба і дає світові життя» (Ін. 6:33). Духовним хлібом для життя світу і є Господній мир. Саме ми, християни, покликані перетворювати, пресуществлювати, довколишній світ, маємо вчитися самі й давати іншим приклад життя в мирі. В мирі з Богом, із самим собою, з нашими ближніми. А коли треба, бути гідними оборонцями миру. Ось тоді й наше життя стане суголосним ангельському співу, який віщує «на землі мир». Амінь.

Христос народжується! – Славіте Його!

† Ігор

архиєпископ Харківський і Полтавський

м.Харків

Різдво Христове 2017/ 2018 року

(Переглянуто 130 разів, 1 переглядів сьогодні)