Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Святкові спомини про воплочення Божого Сина переносять нас у важкі часи принижень і скорбот, що їх переживала дві тисячі років тому земля Палестини. Римське поневолення ставало все важчим, народ охоплювала зневіра. З сумом вслухалися юдеї в Ісаїне пророцтво, яке сповіщало: «Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними!» (Ісая 9:1). Адже темрява ставала все густішою, а надія на світло зникала. Перепис, що його заповів провести імператор Октавіян Авґуст, мав посилити контроль за населенням підвладних Римові земель і загрожував новим податковим тягарем для кожного їх мешканця. Очікуваний Месія, «Пагінчик із пня Єсеєвого» (Ісая 11:1), став уявлятися могутнім вождем, воїном, який очолить визвольний рух і покладе край поневоленню чужинцями.

Та старозавітній пророк провіщав прихід Князя миру (Ісая 9:5), а не князя війни. І уздоровлення світу – всього світу, а не тільки клаптика середземноморського узбережжя! – мало прийти Його ранами (Ісая 53:5). Убогий нащадок царя Давида, котрий кладеться у ясла, знаменує подолання політичних стереотипів. Син Божий переможно входить у земну реальність, аби радикально змінити людську свідомість, звільнити її від оманливих надій на військову силу або суспільний вплив. Він спонукає шукати виходу з підневільного стану в іншому вимірі, реалізуючи закладений у людське єство творчий потенціял – образ Божий (Бут. 1:27). Майбутня двотисячолітня історія християнської цивілізації відкривається нам у цій перспективі як формування простору свободи, де ґарантується захист гідности кожної людини та її права на творчий пошук.

Ми в Україні переживаємо драматичний час. Стала очевидною оманливість надій на державних діячів, політичних лідерів, олігархів, від яких сподівалися позитивних змін у суспільстві. Триває виснажлива війна. Землі східного Донбасу й Криму перебувають під російською окупацією, перспектива звільнення від якої лишається тьмяною. В когось це породжує зневіру, апатію, бажання втекти з країни або сховатися у замкнений простір власної повсякденности. Вифлеємська зірка, провісниця спасіння, що крізь тисячоліття шле своє сяйво в серце кожного з нас, рятує від поневолення цими підступними настроями. Вона кличе нас, як колись кликала східних мудреців, підвестися і йти до Христа. А отже, – діяти, творити своє майбутнє, не поступатися власною ініціятивою.

«І назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог» (Мт. 1:23), – сповіщав ангел праведному Йосифові про Маріїне Дитя, нагадуючи пророцтво Ісаї (Ісая 8:10). Знов і знов лунає в наших храмах на великому повечір’ї: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, – бо з нами Бог!». Божий Син приходить у світ, аби назавжди лишитися з нами: надихати, супроводити, визначати наші земні орієнтири. Саме у незрадливій співдії з Ним ми здобуваємо силу для перемоги над власною слабкістю, над могутніми ворогами й оманливими демагогами. Бути з Богом – значить жити за правдою, не йдучи на компроміси з сумлінням. Бути не маріонеткою, а творцем, здатним відстояти свої громадянські права, власну гідність і державну незалежність. Відчувши в своєму серці відблиск провідної зорі Євангелія, не губити його, а впевнено простувати до Христа, до скромної величі вбогого вертепу, в якому Син Божий приходить у світ.

Христос народжується! – Славіте Його!

† Ігор

архиєпископ Харківський і Полтавський

м.Харків

Різдво Христове р.Б. 2018/2019

(Переглянуто 258 разів, 1 переглядів сьогодні)