«Чому рятівним є для нас усіх приклад свв. першоверховних апостолів Петра і Павла?» – про це була проповідь владики Ігоря у  день 25-ї річниці  його єпископської хіротонії.

Мабуть, багато хто  з нас проходив у своєму житті іспит самовпевнености, коли понад усе переконаний у своїй правоті. Як колись Павло – до часу, ревний гонитель християн. І Петро вже ніби  був визнаний першим серед апостолів і почав вірити в свою досконалість.  Та, щойно запевнивши на Тайній Вечері Христа, що ніколи Його не зрадить, Петро  тричі Його зрікається.  Отак Господь врятував своїх дітей від спокуси самовпевнености, давши  Їм відчути свою малість, аби  в їхній свідомості прокинулась велич людини як образу і подоби Божої, здатної реалізувати свій потенціял лише в співдії з Творцем.

І досі апостоли Петро і Павло є для нас прикладом найголовнішої настанови Христа: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім».

Скільки ж за ці роки Незалежности промайнуло перед нашими очима впливових партійних лідерів, депутатів, високих посадовців… Ледь кого й пригадаєш… Все змінюється в цьому житті. Але не змінюються тільки людська порядність, уміння бути чесним, відповідальним і жити по-християнському. Тобто вміння всім служити, не прислуговувати, а  – служити,  бачити свою місію у допомозі і підтримці інших людей, у формуванні  атмосфери громадянської солідарности. Саме таких людей найбільше потребує сьогодні наша країна. Людей, для яких непроминущим взірцем були б апостоли Петро і Павло.

От згадуєш про перманентну кризу у  церковному православному  житті 1990-х, «нульових» і думаєш: і що б з нашою Харківсько-Полтавською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви було, якби наш владика Ігор дав себе разом з нами закрутити у вир усіх цих розколів, амбіцій, підступів та інтриг, притаманних церковним середовищам зі сфери «державного православ’я»? Хіба були б ми сьогодні по-справжньому відкритою і вільною у вірі і любові до Бога Христовою спільнотою?  Якби наш владика в атмосфері цькування, насмішок, принижень не взявся в покорі нести свій хрест, отриманий від розп’ятого за нас Спасителя світу?! Хрест, як найвищу нагороду тому, хто готовий постраждати за правду…

Не за наказом же згори і не за визначеним протоколом, а з почуття любови й величезної поваги до владики Ігоря, архиєпископа Харківського і Полтавського, прибули із вітаннями до Свято-Дмитрівського храму 12 липня 2018 року дорогі нам усім гості: єпископ Харківський і Запорізький Станіслав Широкорадюк (Римсько-Католицька Церква), єпископ Василь Тучапець, екзарх Харківський Української Греко-Католицької Церкви, о.Григорій Семенков, настоятель Успенського кафедрального собору РКЦ в Харкові, о.Микола Семенович, парох харківської громади УГКЦ, о.Юрій Кролевський , парох полтавської громади УГКЦ, о.Йосиф Щур, настоятель василіянського монастиря в Покотилівці, сестри-йосифітки Олексія і Неоніла, сестри-кармелітки Мартина і Ольга, віце-президент Українського Біблійного товариства о.Василь Луцишин.

Разом із архієпископом Ігорем відправили Архиєрейську Святу Літургію о.Віталій Зубак (Харків), о.Ігор Литвин (Полтава), о. Дмитро Романків (Сватове), о. Олег Усов (с.Глушківка), о.Павло Кущ (с.Мурафа), о.В’ячеслав Труш (Лозова).

13.07.2018

Ольга Різниченко,

титар Свято-Дмитрівського храму УАПЦ.

 

 

 

 

(Переглянуто 108 разів, 1 переглядів сьогодні)