Пастирське послання

архиєпископа-емерита Ігоря Ісіченка

всечесному священству й усім вірним

колишньої Харківсько-Полтавської єпархії

Української Автокефальної Православної Церкви

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Сьогодні, 16 листопада 2020 р., завершилася 30-річна історія Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. Ще 18 березня 2020 р. її останній, ХХХІ єпархіяльний собор ухвалив припинити діяльність Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої) як самостійного релігійного об’єднання та зняти з реєстрації статут єпархіяльної консисторії. Але через пандемію, запровадження карантину, ліквідацію Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України й утворення натомість Державної служби України з етнополітики та свободи совісти процес зняття з реєстрації статуту консисторії затягнувся на вісім місяців. Це змусило мене, попри заяву про складення повноважень єпархіяльного архиєрея, за ухвалою єпархіяльного собору протягом цього часу продовжувати виконувати свої обов’язки.

За цей час парафії УАПЦ в Харкові, Полтаві, Лозовій ухвалили перейти до Харківського екзархату УГКЦ, а громади УАПЦ в Києві та Каневі – до Київської архиєпархії УГКЦ.

Харківська єпархіяльна бібліотека імени прп. Венедикта Нурсійського, Колеґія Патріярха Мстислава, Свято-Дмитрівський катехитично-пастирський центр перейшли до складу Харківського екзархату УГКЦ і зареєстрували відповідні зміни до своїх статутів.

Харківське крайове братство апостола Андрія Первозваного визнало над собою духовний провід екзарха Харківського УГКЦ і зафіксувало це в своєму статуті.

І ось нарешті сьогодні здійснено державну реєстрацію припинення діяльности консисторії Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о) як юридичної особи. Мої повноваження на цьому вичерпані. Видавши останні укази, я припиняю виконання обов’язків єпархіяльного архиєрея, покладених на мене церковною спільнотою 12 липня 1993 р. Припиняється діяльність єпархіяльної інформаційної служби та всіх її ресурсів. Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ зникає з релігійної карти України.

Чи означає це, що її 30-річна діяльність, започаткована утворенням перших громад і братств УАПЦ в Харкові й Полтаві 1990 р., була марною?

Жодною мірою!

Неоціненний досвід сповідницького служіння священиків і мирян за умов постійного політичного й адміністративного тиску, відсутности надійної фінансової підтримки, нерозуміння або й ворожости суспільного оточення, досвід особистого духовного формування всупереч ментальній інертності здехристиянізованого й совєтизованого Сходу України є нашим коштовним внеском у скарбницю єдиної перед Богом Київської Церкви. Церкви Святої Софії.

Соборне життя харківсько-полтавської єпархіяльної спільноти базувалося не на хистких фундаментах традиційної народної релігійности, а на драматичному пошуку Христа, здійснюваному кожним із нас – митців, науковців, лікарів, педагогів, робітників, журналістів, підприємців, юристів, – у перебігу якого ми вчилися бути разом, виростали в єдину Христову родину. Родину, яка вміє любити, цінувати один одного й прощати, але й уміє бути принциповою та несхитною у випробуваннях. Не всім вдалося осягти це мистецтво. Але й до тих, хто відійшов, заблукав, став жертвою оманливих гасел, ми ніколи не ставилися як до ворогів, навіть коли приймали від них болючі удари.

Харківсько-Полтавська єпархія не раз ставала останнім рубежем у захисті права УАПЦ на існування. До Харкова й Полтави приїздили в пошуку духовного затишку патріярх Мстислав і патріярх Димитрій, коли їх позбавляли підтримки інші, багатші й численніші єпархії. Ми твердо стояли на захисті УАПЦ, коли її вчергове намагалися заборонити заанґажовані політики. Коли після упокоєння Патріярха Димитрія 2000 р. більша частина УАПЦ стала на шлях фатальних змін, що дискредитували Церкву й перетворювали її на маріонетку в політичних іграх, до нашої єпархії, змушеної зареєструвати власний статут як «оновленої» і тим унезалежнитися від одіозного митрополита Мефодія (Кудрякова) та його кримінального оточення, долучилася низка громад із Центральної та Південної України. Ми намагалися зберігати чисту хоругву УАПЦ до кінця, аж доки не стало очевидним, що перспективи УАПЦ і в Україні, і в діяспорі остаточно вичерпалися.

Особливу роль у збереженні й зміцненні нашої спільноти відіграла Свято-Дмитрівська парафія Харкова, через що їй не раз доводилося приймати на себе хвилі ненависти, зла, гірких образ. Харківська парафіяльна громада витримала це все, не злякалася, не відповіла на ненависть – ненавистю. Вона стала для багатьох євангельським світильником, який розвіює довколишню темряву й руйнує міфи про її всепроникність. Складімо за це нині щиру подяку всім мужнім і свідомим парафіянам.

Ліквідація Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ не є завершенням славного 30-річного шляху її спільноти. Це швидше новий рубіж, який належить подолати. Озброєні тридцятирічним досвідом церковного будівництва, закорінені в житті українського Сходу, колишні парафіяни, церковні громади, єпархіяльні установи, братства мирян Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ здатні стати надійною творчою частиною тієї Церкви майбутнього, Церкви київської традиції, яка виростає з болючих духовних шукань українського народу й завойовує право на його душпастирський провід практикою власного повсякденного життя в євангельській правді й щирій братній любові до ближнього.

Хай Господь благословить усіх нас на цьому славному шляху!

† Ігор

архиєпископ Харківський і Полтавський

3 (16) листопада р. Б. 2020

(Переглянуто 1 183 разів, 1 переглядів сьогодні)