На мості у Щасті Вадим Приходченко роздавав бійцям теплі куртки і бурки. Підходить чолов’яга років за сорок. Обличчя ну дуже похмуре, зморщене. Запропонували йому куртку поміряти. А він на о. Дмитра Романківа дивиться і каже: «Батюшка! А у вас тут ніякої молодиці нема?». Отець Дмитро розсміявся: «Та це ж самому треба шукати!» А той у відповідь: «Нє. Я серйозно. Я женитися хочу. Дітей хочу. Я про це тут тільки і думаю. Що таке щастя? Коли смерть поруч – розумієш ці речі. Відкладав-відкладав раніше. Все по світу мотався. А тут на війні бачу – мужикам жонатим значно краще. І потелефонують тобі – слово ласкаве скажуть. І листа передадуть. Самотність все-таки – жахлива штука. Уб’ють – і ніхто по тобі не заплаче…». Поки оця розмова точилася – Палич, той самий, що його група зенітників пригощала нас пару місяців тому під мостом мате з трубочками, і в яких у землянці шовкові вишиті подушечки, чиста постіль і взагалі – ідеальний порядок, припер до машини три торби порожніх баняків, слоїків, каструльок, щоб же ж Вадим не забув їх завезти дружині Світлані. Бо сваритися буде – ні в чому улюблені його салатики і вареннячко полуничне передавати. Подивився на все це наш холостяк і каже отцеві Дмитру: «Слухай, батюшка, я хоч іще не знаю, чи вірю чи не вірю в Бога, але так хочеться висповідатися». І пішли вони вдвох на берег ріки…

Фотоілюстрації вміщено за адресою: https://plus.google.com/photos/114248405139296196234/albums/6093533454162835729

11.12.2014 р.

титар Свято-Димитрівського храму Ольга Різниченко

(Переглянуто 24 разів, 1 переглядів сьогодні)