Поки один Стівен, покидьок і божевільний пенсіонер, влаштовував криваву бійню на кантрі-фестивалі у Лас Вегасі, інший Стівен, шериф на пенсії і видний чолов’яга (2 м18см) теж із Лас Вегаса, спілкувався із першокласниками у школі м.Торецьк і пригощав їх печивом, яке напередодні спекли Іванка з Оленкою у нашій Свято-Дмитрівській церкві.

Торецькі малята хором віталися із американським шерифом англійською, розповідали йому What is your name and how old… А він з кожним «відбивав п’ять» і кожного запрошував до себе на гостини в Америку.

Стівен Томас Струве, по батькові ірландець і по мамі німець. Закінчив середню поліцейську школу і вищу поліцейську академію. І там і там вчив історію СРСР і російську мову. Проте на відміну від більшості колег не вважав, що росіяни й українці – одна нація. І коли росіяни анексували Крим і окупували частину Донбасу, новини з нашої частини світу стали для нього щоденною потребою. Однак ніяка інформація, вважає Стів, не може замінити живих вражень. І висновки треба робити із власних спостережень. Одним словом, після виходу на пенсію він здійснив свою мрію. Це була його перша подорож за межі Америки: поїхав спочатку в Росію – був у Волгограді, Москві, заїжджав до Естонії в Таллін і потім – в Україну. Говорить, що відмінність між нами і росіянами разюча. Навіть бейсболку старався у Волгограді не носити, щоб росіяни його не жахались й не бачили в ньому смертельну небезпеку. Очевидно, що під впливом путінської пропаганди багато хто там дійсно вірить, що на Донбасі проти Росії воюють американські війська. Взагалі ж Росія за словами Стівена – це країна без вибору: тобі показують лише дозволене цензурою.

Щодо України, коли йому запропонували через тур агенцію відвідати Західну Україну – відмовився. «Сhurches, museums, churches, museums…У церкву я ходжу вдома, сива давнина мене не цікавить. Культура сама по собі – навіщо? Побачити реальну картину життя без прикрас – це була моя ціль і тому я вибрав Східну Україну». Стів знайшов в інтернеті харків’янина, який мешкає в Америці. Він, з’ясувалося, родич нашого парафіянина Олександра Гребенюка. Тож на поїздку із Стівом наші харківські земляки в Америці зібрали серед своїх разом із постійними жертводавцями «Доброчинця» близько 1500 доларів.

Це було вже щось, аби до свята Покрови і Дня Захисника Вітчизни передати хлопцям на фронт замовлені ними життєво необхідні речі (Звіт пізніше). І це, власне, було передумовою того, щоби Стівен на власні очі побачив реальну картину життя на війні, поспілкувався з бійцями і цивільними на лінії зіткнення. Його висновок з поїздки був: «Ви, українці, найкращі в світі розвідники. Як вам вдається приховати від світу, які ви класні, наскільки ви щирі, відкриті, дружні люди?!»

Його дивувало і захоплювало все. «Звідки ви знаєте всіх цих людей?, – питав він нас у Зайцево (Бахмутці). «Це що всі ваші родичі, що ви із всіма так гаряче обіймаєтеся?» Ми заїхали у Зайцево не просто передати дитячі речі, іграшки і солодощі. Артем Фисун провів із жінками-активістками бесіду про те, як правильно писати, оформлювати звернення, заяви про свої потреби до органів влади.

Ми були із Стівеном і в Правому Секторі – хлопці подарували Стіву шеврон ДУКу і прапор Організації Українських Націоналістів. Ночували у колег Стівена – у добровольчому батальйоні «Кривбас», з яким дружимо з осені 2014 року. Це для мене самої була несподіванка, що кривбасівці вирішили нагородити мене медаллю «Волонтер країни за покликом душі». А Стівен трохи не розплакався, побачивши, наскільки військові вдячні волонтерам і жертводавцям за підтримку і допомогу.

В Авдієвці ми завели Стіва на «Дев’ятину» – у під’їзд зданого напередодні війни 9-поверхового будинку для малозабезпечених сімей афганців і чорнобильців. Що може бути переконливіше, ніж пробиті крупнокаліберними снарядами стіни і стелі квартир, де так і залишились досі валятися серед каменю і піску м’ячики, ляльки, іграшки на новорічну ялинку?

У Мар’їнці, коли розвозили по позиціях замовлені речі – почались артобстріли. «От вам і Мінські домовленості! І це серед білого дня!»

У Волновасі журналісти місцевого телебачення, газет зробили із Стівеном інтерв’ю, і він ще і ще раз підтвердив, що через цю агресію Росії американці почали відкривати для себе Україну і захоплюватися вправністю і героїзмом наших бійців. «Ваша війна є і моєю війною», – був лейтмотив його відповідей. «Був би я Президентом – віддав би летальну зброю без розмов». «Героям-слава!», – інакше він вже ні з ким не вітається. Зустрічі із журналістами у Волновасі були організовані сіміками – представниками військово-цивільної служби. Не знаю, хто і як підбирає в цю службу військових – але що можна сказати? Молоді, красиві, інтелектуали, і всі як на підбір – англомовні. Нове покоління нашої армії.

Чармалик був відкриттям не тільки для Стіва, але й для мене, Артема, Влада (перекладача) й п.Івана (нашого водія). Вперше бачили так близько окупантів. Лінія розмежування так близько, що видно неозброєним оком. З 11.00 окупанти почали обстрілювати село з Градів. Військові кажуть, що свої, котрі воюють на тому боці, по хатах, в яких їхні жінки і діти, не стріляли б. Тому це напевно росіяни, котрі зайшли напередодні по ротації.

У Маріуполі в нас був запланована презентація і обмін досвідом морального і законного тиску на стару номенклатуру і корупціонерів у владі. Презентацію провадив депутат Пісочинської райради Артем Фисун, а молоді маріупольські політики «Сили людей» аналізували, що в боротьбі із владними клептоманами спільне і які відмінності у нас і в них. Головна різниця – у Маріку вся промисловість, інфраструктура в руках одної людини –Ахметова. Монотаун. (У нас теж. Але Гепа на відміну від Ахметова вже не міг би вивести на площу десятки тисяч українофобів) І до того ж Ахметов наплодив в Маріку купу патріотичних симулякрів із вишиванками і держсимволікою. І це значно ускладнює боротьбу з його структурами.

Тому повертаючись до Харкова, ми старались пояснити Стіву, що американці і європейці можуть помогти нашій країні, коли активніше будуть заходити на наші ринки і вкладали інвестиції в економіку. Бо коли перед мисливцями (чиновниками, корупціонерами) десять слонів (іноземних інвесторів), вони без труда їх знешкодять, а коли сотня – вимушені будуть прийняти чесні правила спільного існування.

Отож, гадаю, почин із поїздкою на фронт з іноземним туристом виявився корисним і для Стіва і для нас. Бо його враження, певно, багатші, ніж у тих, хто приїжджає у складі офіційних делегацій. Та і висновки про нашу війну з Росією на основі цих вражень точно будуть більш об’єктивними. А ми вперше з 2015 року змогли акумулювати не такі вже й малі гроші, щоби помогти перед зимою хлопцям. Виконали майже всі замовлення. Правда, не всі… Та й іще отримали…

Фоторепортаж «2017 10 06 СТІВЕНИ БУВАЮТЬ РІЗНІ» вміщено за адресою: https://photos.app.goo.gl/T8MvtnHZ480q4G9E3

06.10.2017 р.

Ольга Різниченко,

титар Свято-Дмитрівського храму УАПЦ.

Зберегти

Зберегти

(Переглянуто 11 разів, 1 переглядів сьогодні)