17 лютого р.Б. 2014

Прощена неділя

2 березня 2014 р. (н. ст.)

Вих. ч. 015-14

Високопреосвященнішому Кир Андрію,

Митрополиту Галицькому

 

Високопреосвященнішому Кир Макарію,

Митрополиту Львівському,

Керуючому Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями

 

Клиру й мирянам Львівської, Галицької

та Тернопільської єпархій

Української Автокефальної Православної Церкви

Слава Ісусу Христу!

Високопреосвященні Владики! Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Наша православна традиція взаємного прощення перед початком Великого посту набуває нині особливого духовного змісту. Йде війна. На землях Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви пересуваються загони ворога, поки що переодягнені в цивільне, захоплюючи державні установи й підносячи над ними імперський прапор. Крим уже окупований російським аґресором.

За цих умов подолання наших взаємних образ стає найпродуктивнішим свідченням християнської зрілости, внеском у згуртування нації перед викликом нав’язаної Україні війни.

Я хочу перепросити кожного з вас за вільні чи невільні кривди, за помилкові оцінки, за слова осуду, якими завинив я сам чи наша єпархіяльна громада. «Пробачте!» – повторюю раз, і вдруге, і втретє.

2014 року наша Церква відзначає 25-річчя відновлення її леґального служіння в Україні. І протягом усієї останньої чверти століття Українську Автокефальну Православну Церкву намагалися коли не знищити цілком, то замкнути за Збручем, поділити, розколоти. Східноукраїнська частина УАПЦ перетворилася на постійний об’єкт обмов, була ізольована й змушена реєструвати окремий єпархіяльний статут, аби зберегти леґальний статус. Але ми ніколи не зрікалися своєї належности до УАПЦ, не зрікалися єдности з єпархіями УАПЦ як у діяспорі, так і на Західній Україні.

«Немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв» (Мк. 4:22). Революція гідности, розпочата в Києві, виявила справедливість наших підозр щодо прихованих цілей організаторів сучасного розколу в УАПЦ. Єдина серед релігійних організацій в Україні, УАПЦ усунулася від підтримки київського Майдану та схвалення євроінтеґраційної стратеґії розвитку України, досі стримується від осуду російської аґресії. Наша Церква, яка завжди була натхненницею боротьби за самостійну Українську Державу, за справедливий суспільний устрій, фактично виступає поплічницею історичного ворога України. Це не лише дискредитує нас усіх в очах української громади, але й відштовхує від УАПЦ її паству, унеможливлює нові покликання до священства й монашества.

Визнаючи свою провину в цьому як архиєрея УАПЦ, я закликаю всіх нас, молитовно зміцнившись Великим постом, звільнитися від колишніх помилок і провин. Пропоную:

  1. Негайно відновити канонічну єдність Львівської, Галицької та Харківсько-Полтавської єпархій у складі Української Автокефальної Православної Церкви.
  2. Вивести поза штат одіозних осіб, що прийшли до нас з інших конфесій з руйнівною метою та систематично дискредитували УАПЦ своїми аморальними вчинками.
  3. Визнати недійсними архиєрейські хіротонії, що відбулися всупереч ухвалам Помісного Собору 2000 р.
  4. Підготувати й провести в найближчі місяці черговий Помісний Собор УАПЦ.
  5. До Помісного Собору визнавати предстоятелем УАПЦ старшого за хіротонією архиєрея.
  6. Просити Високопреосвященнішого митрополита Антонія, місцеблюстителя Митрополичого престолу УАПЦ в діяспорі, як наступника блаженної пам’яти митрополита Константина, прийняти на себе визначені Помісним Собором 2000 р.  повноваження духовного провідника УАПЦ в Україні.

З братньою в Христі любов’ю –

† Ігор

архиєпископ Харківський і Полтавський

(Переглянуто 21 разів, 1 переглядів сьогодні)